
На перший погляд вся сукупність життя людських суспільств може здатися хаотичним нагромадженням не пов’язаних один із одним фактів. Завдання суспільної науки як раз і полягає в тому, щоб за цим зовнішнім хаосом побачити певні закономірні зв’язки, побачити певний порядок.
При цьому важливо з самого початку підкреслити наступну обставину. Як і природа, суспільство разом із притаманними йому законами не стоїть на місці, воно розвивається. На зміну одним типам суспільств приходять інші – з іншими внутрішніми закономірностями. Спочатку відбуваються дрібні і непомітні неозброєним оком зміни, але коли вони накопичаться в достатній мірі, настає епоха вибуху, рятівної або згубної (кому як) катастрофи. Старе суспільство руйнується, на його уламках утверджується нове.
Немає вічних і незмінних законів суспільства, як немає таких законів навіть у природі. Взагалі поняття природного або суспільного «закону» – це продукт роботи людського розуму, який виділяє в навколишньому світі одні зв’язки і взаємозалежності, забуваючи про інші. Тому світ взагалі і соціальний світ зокрема завжди незмірно ширше, багатше і багатогранніше, ніж людське уявлення про нього, відбите в приписуваних людським розумом природі і суспільству законах. Ці закони (мова тут ніде не йде про юридичні закони, а скрізь про закони, що розуміються як природні зв’язки природних і соціальних процесів) завжди мають тільки умовний і відносний характер; коли людське пізнання проникає глибше, воно відкриває більш фундаментальні закони, лише окремим проявом яких були закони, відомі до цього. Настає епоха «наукової революції», тобто зміни однієї наукової теорії, що панувала досі, іншою, що краще за попередню пояснює нові відкриті наукою факти. У фізиці такою науковою революцією була в ХХ столітті зміна фізики Ньютона фізикою Ейнштейна. Такі ж зміни панівних наукових теорій відбуваються і в суспільних науках. Continue reading «Нарис вступу до історичного матеріалізму»








Огромная роль, которую предстоит сыграть Китаю в 21 веке, не подлежит сомнениям.
В 1930-1940-е годы только в Боливии и на Цейлоне троцкистские организации были заведомо сильнее сталинистских, а на юге разделенного тогда на три части Вьетнама троцкисты были во всяком случае не слабее, а в некоторые периоды сильнее сталинистов.